посвідчення
ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. посві́дчити.
Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір .. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (з мови документів);
Первосвященники та весь синедріон шукали посвідчення на Ісуса, щоб йому заподіяти смерть, – і не знаходили (Біблія. Пер. І. Огієнка).
2. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідка.
Баба мала за пазухою півхліба, головку часнику і крихту солі, а в окремій шматині завинене посвідчення від пароха і від начальника громади, що хлопчик Петро Гарасимів.., вроджений і охрещений у тім селі, пробував досі на вихованню [на вихованні] у Олени Василихи (І. Франко);
Закінчив Щербань матроські курси, одержав посвідчення (С. Олійник).
3. перен. Те, що є доказом правдивості чого-небудь, правильності якогось висновку, твердження і т. ін.
Біографічні дані нічого не додають, а служать хіба документом, посвідченням правильності передачі автором ідеології свого класу (В. Еллан-Блакитний).
(1) Особо́ве посві́дчення; Посві́дчення осо́би – те саме, що По́свідка про осо́бу (див. по́свідка).
Значення в інших словниках
- посвідчення — посві́дчення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- посвідчення — ПОСВІДЧЕННЯ – ПОСВІДКА – СВІДОЦТВО – СВІДЧЕННЯ Посвідчення, р. мн. -ень. 1. Підтвердження істинності, правильності чогось; свідчення, підтвердження чогось тощо: нотаріальне посвідчення. Літературне слововживання
- посвідчення — ПОСВІДКА; Р. свідчення, доказ. Словник синонімів Караванського
- посвідчення — [поусв’іджчеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
- посвідчення — -я, с. 1》 Дія за знач. посвідчити. 2》 Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить стислі відомості про кого-небудь; посвідка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- посвідчення — 1. посвідка 2. це дія Словник чужослів Павло Штепа
- посвідчення — ДО́ВІД (певне міркування або факт, що наводиться, щоб ствердити істинність чогось), ПІДТВЕ́РДЖЕННЯ, СВІ́ДЧЕННЯ, ПОСВІ́ДЧЕННЯ рідше, АРГУМЕ́НТ книжн., РЕЗО́Н розм., ПРИТИ́КА розм.; ДО́КАЗ (перев. фактичний, речовий). Словник синонімів української мови
- посвідчення — Посві́дчення, -ння, -нню, в -нні; -дчення, -дчень і -дченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- посвідчення — ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. посві́дчити. Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір.. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (Цив. кодекс УРСР, 1950, 26). Словник української мови в 11 томах
- посвідчення — Посвідчення, -ня с. Засвидѣтельствованіе. Словник української мови Грінченка