1. Літературне слововживання

посвідчення

ПОСВІДЧЕННЯ – ПОСВІДКА – СВІДОЦТВО – СВІДЧЕННЯ

Посвідчення, р. мн. -ень. 1. Підтвердження істинності, правильності чогось; свідчення, підтвердження чогось тощо: нотаріальне посвідчення. 2. Офіційний документ, який підтверджує якийсь факт або містить короткі відомості про когось: особове посвідчення, посвідчення особи, посвідчення про відрядження. Якщо це слово вжите без вказівки на те, що саме воно засвідчує, і контекст не дає ніяких уточнень, то йдеться про особове посвідчення, тобто про документ, в якому засвідчується особа.

Посвідка. Те саме, що посвідчення 2: посвідка на проживання, посвідка про особу.

Свідоцтво. Те саме, що посвідчення 2: авторське свідоцтво, свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження, свідоцтво про винахід.

Свідчення. Факт, річ, обставина, які підтверджують щось; повідомлення про щось (в тому числі і свідком на суді чи допиті): правдиве свідчення, свідчення духовного багатства, за свідченням очевидця, записувати свідчення.

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. посвідчення — посві́дчення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. посвідчення — ПОСВІДКА; Р. свідчення, доказ. Словник синонімів Караванського
  3. посвідчення — [поусв’іджчеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
  4. посвідчення — -я, с. 1》 Дія за знач. посвідчити. 2》 Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить стислі відомості про кого-небудь; посвідка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. посвідчення — 1. посвідка 2. це дія Словник чужослів Павло Штепа
  6. посвідчення — ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. посві́дчити. Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір .. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (з мови документів)... Словник української мови у 20 томах
  7. посвідчення — ДО́ВІД (певне міркування або факт, що наводиться, щоб ствердити істинність чогось), ПІДТВЕ́РДЖЕННЯ, СВІ́ДЧЕННЯ, ПОСВІ́ДЧЕННЯ рідше, АРГУМЕ́НТ книжн., РЕЗО́Н розм., ПРИТИ́КА розм.; ДО́КАЗ (перев. фактичний, речовий). Словник синонімів української мови
  8. посвідчення — Посві́дчення, -ння, -нню, в -нні; -дчення, -дчень і -дченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. посвідчення — ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. посві́дчити. Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір.. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (Цив. кодекс УРСР, 1950, 26). Словник української мови в 11 томах
  10. посвідчення — Посвідчення, -ня с. Засвидѣтельствованіе. Словник української мови Грінченка