1. Словник української мови в 11 томах

посвідчення

ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. посві́дчити.

Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір.. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (Цив. кодекс УРСР, 1950, 26).

2. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідка.

Баба мала за пазухою півхліба, головку часнику і крихту солі, а в окремій шматині завинене посвідчення від пароха і від начальника громади, що хлопчик Петро Гарасимів.., вроджений і охрещений у тім селі, пробував досі на вихованню у Олени Василихи (Фр., IV, 1950, 30);

Закінчив Щербань матроські курси, одержав посвідчення (С. Ол., З книги життя, 1968, 47).

Особо́ве посві́дчення; Посві́дчення осо́би — те саме, що По́свідка про осо́бу ( див. по́свідка); Посві́дчення про відря́дження; рідко Командиро́вочне посві́дчення — документ, що дається особі, яка виїжджає кудись для виконання якого-небудь службового доручення.

В канцелярії інституту.. двоє студентів одержували командировочні посвідчення (Ю. Янов., І, 1958, 592).

3. перен. Те, що є доказом правдивості чого-небудь, правильності якогось висновку, твердження і т. ін.

Біографічні дані нічого не додають, а служать хіба документом, посвідченням правильності передачі автором ідеології свого класу (Еллан, II, 1958, 88).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. посвідчення — посві́дчення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. посвідчення — ПОСВІДЧЕННЯ – ПОСВІДКА – СВІДОЦТВО – СВІДЧЕННЯ Посвідчення, р. мн. -ень. 1. Підтвердження істинності, правильності чогось; свідчення, підтвердження чогось тощо: нотаріальне посвідчення. Літературне слововживання
  3. посвідчення — ПОСВІДКА; Р. свідчення, доказ. Словник синонімів Караванського
  4. посвідчення — [поусв’іджчеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
  5. посвідчення — -я, с. 1》 Дія за знач. посвідчити. 2》 Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить стислі відомості про кого-небудь; посвідка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. посвідчення — 1. посвідка 2. це дія Словник чужослів Павло Штепа
  7. посвідчення — ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. посві́дчити. Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір .. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (з мови документів)... Словник української мови у 20 томах
  8. посвідчення — ДО́ВІД (певне міркування або факт, що наводиться, щоб ствердити істинність чогось), ПІДТВЕ́РДЖЕННЯ, СВІ́ДЧЕННЯ, ПОСВІ́ДЧЕННЯ рідше, АРГУМЕ́НТ книжн., РЕЗО́Н розм., ПРИТИ́КА розм.; ДО́КАЗ (перев. фактичний, речовий). Словник синонімів української мови
  9. посвідчення — Посві́дчення, -ння, -нню, в -нні; -дчення, -дчень і -дченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. посвідчення — Посвідчення, -ня с. Засвидѣтельствованіе. Словник української мови Грінченка