посвідчення

Значення в інших словниках

1. посвідчення — посві́дчення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
2. посвідчення — ПОСВІДЧЕННЯ – ПОСВІДКА – СВІДОЦТВО – СВІДЧЕННЯ Посвідчення, р. мн. -ень. 1. Підтвердження істинності, правильності чогось; свідчення, підтвердження чогось тощо: нотаріальне посвідчення. Літературне слововживання
3. посвідчення — [поусв’іджчеин':а] -н':а, р. мн. -еин' Орфоепічний словник української мови
4. посвідчення — -я, с. 1》 Дія за знач. посвідчити. 2》 Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить стислі відомості про кого-небудь; посвідка. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. посвідчення — 1. посвідка 2. це дія Словник чужослів Павло Штепа
6. посвідчення — ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. посві́дчити. Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір .. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (з мови документів)... Словник української мови у 20 томах
7. посвідчення — ДО́ВІД (певне міркування або факт, що наводиться, щоб ствердити істинність чогось), ПІДТВЕ́РДЖЕННЯ, СВІ́ДЧЕННЯ, ПОСВІ́ДЧЕННЯ рідше, АРГУМЕ́НТ книжн., РЕЗО́Н розм., ПРИТИ́КА розм.; ДО́КАЗ (перев. фактичний, речовий). Словник синонімів української мови
8. посвідчення — Посві́дчення, -ння, -нню, в -нні; -дчення, -дчень і -дченнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. посвідчення — ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. посві́дчити. Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір.. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (Цив. кодекс УРСР, 1950, 26). Словник української мови в 11 томах
10. посвідчення — Посвідчення, -ня с. Засвидѣтельствованіе. Словник української мови Грінченка