поселенець
ПОСЕЛЕ́НЕЦЬ, нця, ч.
1. Той, хто оселився у новому, необжитому місці.
Заселялась Слобідська Україна в XVII ст. переважно вихідцями з Правобережної і Лівобережної України .. Серед поселенців Слобідської України були також російські селяни-втікачі (з наук. літ.);
Поселенці копали землянки з малесенькими віконцями у широкий степ, займали розлогі ниви, в'їдалися в роботу (А. Хорунжий);
– У липні в тайзі достигає ягода: і морошка, і брусниця .. А в поселенців на вгородах картоплі можна накопати... (О. Донченко);
// Той, хто вселився в нову квартиру, новий будинок і т. ін.
В просторій кімнаті стояло дванадцять ліжок. Біля багатьох з них на новеньких тумбочках Микола помітив розкладені немудрі школярські речі. Значить, тут вже жили поселенці (Ю. Збанацький).
2. Той, кого заслано як засудженого на поселення (у 3 знач.) у певній місцевості на строк, вказаний у вироку; засланець.
Словник української мови (СУМ-20)