поселянин
ПОСЕЛЯ́НИН, а, ч., заст.
1. Поселенець (у 1 знач.).
На широких степах селилися поселяни (Іван Ле);
Лісу попід Карпатами вистачало. Рубали поселяни дерево, ставили зруби, щоб жити в них, обгороджували полями (з наук. літ.).
2. Селянин.
Поселянин охоче йшов у козакування на Низ, приставав до повстання і йшов відбиватися від турка, від пана (Іван Ле);
Зображення українця як покірного, лагідного поселянина, а також грубі, фарсові насмішки над ним зустрічали відсіч з боку передових кіл російського і українського суспільства (із журн.);
В мужика було в поселянина, Да й три сини були добрії (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)