посивілий

ПОСИ́ВІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до поси́ві́ти 1.

Молода жінка, посивіла й змучена, чекала вістей про чоловіка: може, хто напише хоч де могилка його (Ю. Яновський);

Воєвода хмурого вигляду литвин, з довгими, вже посивілими вусами (І. Кочерга);

Глянь, всі ми закуті в залізо борці або посивілі в науках ченці, ми світочі сього народу (Леся Українка);

* Образно. Сідає [Лукаш] під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина (Леся Українка);

// у знач. прикм.

То ж за молодість високочолу Тост підносить посивілий друг (М. Рильський);

Іду. Теплий вітерець бавиться моєю посивілою чуприною (Є. Кравченко);

* Образно. Моя Батьківщина – не палац бучний Над смутком хаток посивілих (М. Рильський).

2. у знач. прикм. Який став сірим, набув сірого відтінку.

Метуть і метуть зимовії пороші Сніжком-залежком з посивілої хмари (А. Малишко);

Старий поворушив посивіле багаття (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. посивілий — поси́ві́лий 1 дієприкметник від: посивіти поси́ві́лий 2 прикметник який став сірим  Орфографічний словник української мови
2. посивілий — див. сивий  Словник синонімів Вусика
3. посивілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до посивіти 1). || у знач. прикм. 2》 у знач. прикм. Який став сірим, набув сірого відтінку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. посивілий — СИ́ВИЙ (про людину — з сивим волоссям), СИВОВОЛО́СИЙ, СИВОГОЛО́ВИЙ, СРІБНОВОЛО́СИЙ, СРІБНОГОЛО́ВИЙ, СИВОГЛА́ВИЙ поет., СИВОЧО́ЛИЙ поет.  Словник синонімів української мови
5. посивілий — ПОСИ́ВІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до поси́ві́ти 1. Молода жінка, посивіла й змучена, чекала вістей про чоловіка: може, хто напише хоч де могилка його (Ю. Янов., II, 1954, 47); Воєвода хмурого вигляду литвин, з довгими, вже посивілими вусами (Коч.  Словник української мови в 11 томах
6. посивілий — Посивілий, -а, -е Посѣдѣвшій. Ціле руно посивілого волосся на голові. Мир. Пов. І. 115.  Словник української мови Грінченка