посивілий
ПОСИ́ВІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до поси́ві́ти 1.
Молода жінка, посивіла й змучена, чекала вістей про чоловіка: може, хто напише хоч де могилка його (Ю. Яновський);
Воєвода хмурого вигляду литвин, з довгими, вже посивілими вусами (І. Кочерга);
Глянь, всі ми закуті в залізо борці або посивілі в науках ченці, ми світочі сього народу (Леся Українка);
* Образно. Сідає [Лукаш] під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина (Леся Українка);
// у знач. прикм.
То ж за молодість високочолу Тост підносить посивілий друг (М. Рильський);
Іду. Теплий вітерець бавиться моєю посивілою чуприною (Є. Кравченко);
* Образно. Моя Батьківщина – не палац бучний Над смутком хаток посивілих (М. Рильський).
2. у знач. прикм. Який став сірим, набув сірого відтінку.
Метуть і метуть зимовії пороші Сніжком-залежком з посивілої хмари (А. Малишко);
Старий поворушив посивіле багаття (М. Стельмах).
Значення в інших словниках
- посивілий — поси́ві́лий 1 дієприкметник від: посивіти поси́ві́лий 2 прикметник який став сірим Орфографічний словник української мови
- посивілий — див. сивий Словник синонімів Вусика
- посивілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до посивіти 1). || у знач. прикм. 2》 у знач. прикм. Який став сірим, набув сірого відтінку. Великий тлумачний словник сучасної мови
- посивілий — СИ́ВИЙ (про людину — з сивим волоссям), СИВОВОЛО́СИЙ, СИВОГОЛО́ВИЙ, СРІБНОВОЛО́СИЙ, СРІБНОГОЛО́ВИЙ, СИВОГЛА́ВИЙ поет., СИВОЧО́ЛИЙ поет. Словник синонімів української мови
- посивілий — ПОСИ́ВІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до поси́ві́ти 1. Молода жінка, посивіла й змучена, чекала вістей про чоловіка: може, хто напише хоч де могилка його (Ю. Янов., II, 1954, 47); Воєвода хмурого вигляду литвин, з довгими, вже посивілими вусами (Коч. Словник української мови в 11 томах
- посивілий — Посивілий, -а, -е Посѣдѣвшій. Ціле руно посивілого волосся на голові. Мир. Пов. І. 115. Словник української мови Грінченка