посивіти
ПОСИ́ВІ́ТИ, си́ві́ю, си́ві́єш, док.
1. Стати, зробитися сивим, сивішим.
Пуста голова ані посивіє, ані полисіє (Номис);
Отець Харитін вже постарівся, посивів і почав слабувати (І. Нечуй-Левицький);
Довге шовкове волосся – посіклося, посивіло, посохло, як трава серед зими (Панас Мирний);
Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (А. Головко);
// перев. над чим, коло чого, у чому. Дуже довго займатися чим-небудь, виконувати якусь роботу тощо.
Шавкун, битий жак! Недаром він посивів, сидячи над бумагами (Панас Мирний);
– Паночку, дозвольте мені померти біля худібки, бо ж я і зріс, і посивів біля неї, – пішов старий зі своїм горем до Стадницького (М. Стельмах).
2. Стати сірувато-білим, набути сірого відтінку.
Сонце погасло. Посивіли хмари (Дніпрова Чайка);
– Вставай, вставай, дитино, – виважує мати зі сну. – Вже вікна посивіли, вже прокидається сонце (М. Стельмах);
Від цигаркового диму вже посивіла стеля (І. Кириленко).
Словник української мови (СУМ-20)