послідовник
ПОСЛІДО́ВНИК, а, ч.
Той, хто наслідує кого-, що-небудь, іде за чиїмсь прикладом.
Новітнім послідовникам Наполеона не слід забувати про сумну долю його походу в Росію! (з газ.);
Виявляється, майстер був останнім гончарем у місті. Залишалася надія на синів, але ті подалися у мандри, а більше послідовників у майстра не було. Ніхто не захотів іти вчитися до нього ремеслу (з газ.);
Безстрашність викликає багато послідовників (І. Волошин);
// Прибічник якого-небудь учення, чиїхось теорій або поглядів, що розвиває їх своїми працями, діяльністю тощо.
Послідовником і однодумцем І. Франка в дослідженні бойків був відомий вчений Володимир Гнатюк (з наук. літ.);
Правими стали називати послідовників збереження існуючого ладу, а лівими – прихильників радикальних змін (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)