послідовник
ПОСЛІДО́ВНИК, а, ч. Той, хто наслідує кого-, що-небудь, іде за чиїмсь прикладом.
Новітнім послідовникам Наполеона не слід забувати про сумну долю його походу в Росію! (Літ. Укр., 16.Х 1962, 2);
Приклад передовиків знаходить послідовників насамперед там, де партійні організації постійно тримають цю справу в полі свого зору (Рад. Укр., 22.III 1961, 2);
Безстрашність викликає багато послідовників (Вол., Дні.., 1958, 159);
// Прибічник якого-небудь учення, чиїхось теорій або поглядів, що розвиває їх своїми працями, діяльністю тощо.
В. І. Ленін з самого початку своєї діяльності був вірним і непохитним послідовником вчення К. Маркса і Ф. Енгельса, переконаним і пристрасним продовжувачем їх великої справи (Ком. Укр., 3, 1965, 18);
Діалектико-матеріалістичне вчення І. В. Мічуріна розвинуто далі в працях його послідовників (Наука.., 2, 1959, 40).
Словник української мови (СУМ-11)