посміховище
ПОСМІХО́ВИЩЕ, а, с.
1. Той, з кого сміються, глузують.
[Матрона:] Я чесного роду, на моїм ім'ю [імені] ані волосинки чужої не пристало, я не хочу бути людським посміховищем (І. Франко);
– А тепер ви, куме, людське посміховище, от що ви... (П. Козланюк);
Єгор глянув на Мічуріна і з виразу його обличчя збагнув раптом, що говорить невірно, нерозумно, хотів був замовкнути, щоб не пошитись у дурні й не стати посміховищем, та притаманна впертість взяла гору (О. Довженко);
Частенько Денис приходив додому потріпаний і заплаканий. Він був у школі посміховищем, а навчання стало для нього мукою (М. Ю. Тарновський).
2. Посміх, глум, наруга.
Словник української мови (СУМ-20)