постановляти
ПОСТАНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОСТАНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. постано́влять; док.
1. Приймати колективну ухвалу, виносити рішення (перев. на зборах, з'їзді і т. ін.).
[Покликач:] Сенат і римський люд постановляє, щоб виконать сей вирок необарно [незабарно] (Леся Українка);
– Як один, всією громадою постановили Піски не пустити козаків у село (А. Головко);
// юр. Здійснюючи слідство, доходити певних висновків, виносити вирок (про судові органи).
Лукину визволили з тюрми й випустили на волю: суд постановив, що Лукина невинна (І. Нечуй-Левицький);
// перев. док., також у сполуч. зі сл. собі та інфін. Прийняти якесь рішення; вирішити щось зробити.
Через день після приїзду постановили справити весілля (І. Нечуй-Левицький);
Постановила [Целя] собі якнайчастіше відвідувати і потішати горем прибиту Ольжину матір (І. Франко);
– От я постановив собі вивчити між ділом “Кобзар” весь напам'ять (Ю. Яновський).
2. що, діал. Встановлювати, запроваджувати.
– Світ, Маргарето? – відказала Олена, і згірдливий усміх промайнув по її лиці .. – Ані їх хвальба, ані їх догана не були ніколи в силі постановити для мене якесь правило! (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)