постановляти —
-яю, -яєш, недок., постановити, -новлю, -новиш; мн. постановлять; док. 1》 неперех. Приймати колективну ухвалу, виносити рішення (перев. на зборах, з'їзді і т. ін.). || юр. Здійснюючи слідство, доходити певних висновків, виносити вирок (про судові органи).
Великий тлумачний словник сучасної мови
постановляти —
ПОСТАНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОСТАНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. постано́влять; док. 1. Приймати колективну ухвалу, виносити рішення (перев. на зборах, з'їзді і т. ін.).
Словник української мови у 20 томах
постановляти —
ВИ́РІШИТИ (роздумуючи, обмірковуючи, зробити певний висновок), ПОСТАНОВИ́ТИ, РІШИ́ТИ, НАДУ́МАТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ, ВИ́МИСЛИТИ, ВИ́ЗНАТИ, ПОКЛА́СТИ, ПОЛОЖИ́ТИ розм., ПРИСУДИ́ТИ розм., РІШИ́ТИСЯ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., НАВА́ЖИТИ розм., НАРА́ЯТИСЯ розм.
Словник синонімів української мови
постановляти —
ПОСТАНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОСТАНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. постано́влять; док. 1. неперех. Приймати колективну ухвалу, виносити рішення (перев. на зборах, з’їзді і т. ін.).
Словник української мови в 11 томах
постановляти —
Постановля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. постановити, -влю́, -виш, гл. 1) Ставить, поставить. Постановив їх (воли) серед двора до ясел. Г. Барв. 381. Пушку сироту упереду постановляв. АД. II. 24. І рідня, і діти єсть у його, а нікому хрест постановити. Шевч.
Словник української мови Грінченка