постелитися
ПОСТЕЛИ́ТИСЯ, стелю́ся, сте́лишся, док.
1. Прилягаючи до поверхні чого-небудь, вкрити її.
[Аврелія:] Щоб я забула арену золоту, – хай злототкані постеляться під ноги килими (Леся Українка);
* У порівн. Хлопчик побачив, що тепер уже розцвіли всі кульбабині подружки, і навколо немов постелився ніжний золотий килим (О. Донченко);
// Розростися, вкривши поверхню землі (про рослини).
Ой, через межку зелений горошок та постелився, Козак до дівчини через люди та й поклонився (з народної пісні);
Сріблястим килимком постелилося ведмеже вухо (Ю. Яновський);
// Поширитися на поверхні або низько над поверхнею землі, моря (про світло, тінь, дим і т. ін.).
М'яке, всюди рівне, без початку і кінця світло благосно постелилося на всім, не положивши тіней (Г. Хоткевич);
Туман постелився над болотом;
* Образно. Виляски від нього [сміху] луною постелились над водою (В. Козаченко);
// Простягтися далеко навкруги або в певному напрямку; розлягтися, пролягти.
Доріжка вузенька, і коли вона постелеться в долину, назустріч вискочать молоденькі хатки, а далі, як худоба на толоці, хліви, хати, клуні (П. Панч);
* Образно. Постелилася безкрайна [безкрайня] далина І море голубе прекрасної блакиті (А. Турчинська).
2. Приготувати, послати собі постіль для спання.
Голодна Василина попоїла кулешу, постелилась між двома молодицями й лягла спати, прикрившись свитою (І. Нечуй-Левицький);
Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати (Леся Українка);
Гадаючи, що Ганна спить, Мотя тихенько причинила за собою двері, роздяглась і постелилася, так і не вмикаючи світла (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)