постіль
ПО́СТІ́ЛЬ, те́лі, ж.
1. Ліжко або якесь інше місце, приготовлене для спання.
Маруся лягла на постіль, втомлена, змучена (І. Нечуй-Левицький);
[Писар:] Коли ж гарна бісова дівчина: оком поведе – й слабого з постелі зведе (І. Карпенко-Карий);
Неня вже постіль постелила, теплий ліжничок приготовила – спиться так солодко-солодко (Г. Хоткевич);
Місяць ллє голубе сяйво і од того в клуні видко, і все в голубому. Під стіною лежать складені бруси на нові лутки, обіч – старий віз, іще батьківський, а на ньому на солому кинутий сіряк – постіль Юхимова (А. Головко);
* Образно. Постіль мені буде – широкі поля; А чорная хмара покриє... (Л. Боровиковський);
Хтось сіяв. Набирав золотого зерна повну жменю й кидав поперед себе в чорну пухку постіль (А. Головко);
* У порівн. Впаду я на сніг нагірний, мов на білу постіль (Леся Українка);
// Те, що стелять на ліжко для спання; спальна білизна, спальні речі.
Вони [злодії] чисто забрали гардероб пана і пані, дещо з постелі і з інших речей, що могли винести без стуку (І. Франко);
Вночі Роман прокинувся від холоду. Спав він завжди неспокійно, скидаючи постіль (М. Стельмах).
2. геол. Нижня верства гірської породи, на якій лежить шар однорідно-площинної маси породи, що має певний склад або містить корисну копалину.
3. техн. Частина машини або якого-небудь механізму, на якій розташовують інші деталі.
Інженери .. створили конструкцію універсальної постелі, яка дає змогу складати на ній різні секції для багатьох типів суден (з наук.-попул. літ.);
// Основа, підґрунтя для чого-небудь.
На дні уклали так звану постіль з щебеню, на неї спускались бетонні масиви вагою до трьох тонн кожний (з газ.).
(1) Сме́ртна по́стіль – місце, на якому людина вмирає або лежить мертва.
Не минули дві неділі, Як до смертної постелі Дон-Кіхота всі зібрались, Хто лиш знав його в селі (І. Франко);
У по́стіль злягти́ див. зляга́ти.
◇ Лежа́ти (бу́ти) / лягти́ (рідко облягти́) на сме́ртній посте́лі див. лежа́ти;
(2) На сме́ртній (смерте́льній, Бо́жій) посте́лі, зі сл. бути, лежати, опинитися і т. ін.:
а) у передсмертному стані, вмираючи.
Тілько на смертній постелі він оповів усім про ту дивну пригоду, яка була з ним за життя (І. Франко);
б) мертвий.
Скоро його мати старая на Божої [Божій] постелі вздріла. На своє лице християнськеє хрест собі положила (П. Чубинський);
Лежи, Олечко! Лежи на своїй смертній постелі. Знайшла ти вічний спочинок далеко від рідної матері (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)