постіль

ПО́СТІ́ЛЬ, те́лі, ж.

1. Ліжко або якесь інше місце, приготовлене для спання.

Маруся лягла на постіль, втомлена, змучена (І. Нечуй-Левицький);

[Писар:] Коли ж гарна бісова дівчина: оком поведе – й слабого з постелі зведе (І. Карпенко-Карий);

Неня вже постіль постелила, теплий ліжничок приготовила – спиться так солодко-солодко (Г. Хоткевич);

Місяць ллє голубе сяйво і од того в клуні видко, і все в голубому. Під стіною лежать складені бруси на нові лутки, обіч – старий віз, іще батьківський, а на ньому на солому кинутий сіряк – постіль Юхимова (А. Головко);

* Образно. Постіль мені буде – широкі поля; А чорная хмара покриє... (Л. Боровиковський);

Хтось сіяв. Набирав золотого зерна повну жменю й кидав поперед себе в чорну пухку постіль (А. Головко);

* У порівн. Впаду я на сніг нагірний, мов на білу постіль (Леся Українка);

// Те, що стелять на ліжко для спання; спальна білизна, спальні речі.

Вони [злодії] чисто забрали гардероб пана і пані, дещо з постелі і з інших речей, що могли винести без стуку (І. Франко);

Вночі Роман прокинувся від холоду. Спав він завжди неспокійно, скидаючи постіль (М. Стельмах).

2. геол. Нижня верства гірської породи, на якій лежить шар однорідно-площинної маси породи, що має певний склад або містить корисну копалину.

3. техн. Частина машини або якого-небудь механізму, на якій розташовують інші деталі.

Інженери .. створили конструкцію універсальної постелі, яка дає змогу складати на ній різні секції для багатьох типів суден (з наук.-попул. літ.);

// Основа, підґрунтя для чого-небудь.

На дні уклали так звану постіль з щебеню, на неї спускались бетонні масиви вагою до трьох тонн кожний (з газ.).

(1) Сме́ртна по́стіль – місце, на якому людина вмирає або лежить мертва.

Не минули дві неділі, Як до смертної постелі Дон-Кіхота всі зібрались, Хто лиш знав його в селі (І. Франко);

У по́стіль злягти́ див. зляга́ти.

◇ Лежа́ти (бу́ти) / лягти́ (рідко облягти́) на сме́ртній посте́лі див. лежа́ти;

(2) На сме́ртній (смерте́льній, Бо́жій) посте́лі, зі сл. бути, лежати, опинитися і т. ін.:

а) у передсмертному стані, вмираючи.

Тілько на смертній постелі він оповів усім про ту дивну пригоду, яка була з ним за життя (І. Франко);

б) мертвий.

Скоро його мати старая на Божої [Божій] постелі вздріла. На своє лице християнськеє хрест собі положила (П. Чубинський);

Лежи, Олечко! Лежи на своїй смертній постелі. Знайшла ти вічний спочинок далеко від рідної матері (А. Хижняк).