посуворішати
ПОСУВО́РІШАТИ, аю, аєш.
Док. до суво́рішати.
Пригнічений тяжкими злиднями, він посуворішав, через найменшу дрібницю спалахував, як вогонь (Л. Юхвід);
Антип враз посуворішав і так глянув на них [дітей], що всіх шістьох наче звіяло з долівки – так проворно випурхнули на лежанку, а з неї – на піч (В. Логвиненко);
// Набрати суворішого виразу (про очі, обличчя).
Насторожились бійці біля гармат у вишняку: раніше стрілянини цієї не чути було. Посуворішали обличчя (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)