посумніти

ПОСУМНІ́ТИ, і́ю, і́єш.

Док. до сумні́ти.

О. Нестор похнюпився і посумнів, слухаючи тої мови (І. Франко);

Коли професор від'їхав і Аглая-Феліцітас переконалася, що його вже більше не побачить, вона посумніла (О. Кобилянська);

Посумнів [Іван], зневірився, ходив самотній і дуже нещасливий (А. Крушельницький);

* Образно. Задумана береза над яром посумніла і, мов золоті сльози, без вітру ронить додолу свої пожовклі листочки: кап, кап, кап! (І. Франко);

// Набрати сумного виразу (про очі, обличчя і т. ін.).

Лице Ежена посумніло (І. Франко);

// перев. безос. Стати похмурим, непривітним (про зовнішнє середовище, природні умови тощо).

Надійшла осінь. Надворі посумніло (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. посумніти — посумні́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. посумніти — див. журитися  Словник синонімів Вусика
3. посумніти — -ію, -ієш. Док. до сумніти. || Набрати сумного виразу (про очі, обличчя і т. ін.). || перев. безос. Стати похмурим, непривітним (про зовнішнє середовище, природні умови, тощо).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. посумніти — ЗАСМУТИ́ТИСЯ (стати смутним, невеселим), ПОСМУТНІ́ТИ, ПОСМУТИ́ТИСЯ, ПОСМУТНІ́ШАТИ, ПОСУМНІ́ТИ, ПОСУМНІ́ШАТИ, ЗАЖУРИ́ТИСЯ, РОЗСУМУВА́ТИСЯ, ПОТЬМА́РИТИСЯ, ЗАПЕЧА́ЛИТИСЯ розм., ОПЕЧА́ЛИТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
5. посумніти — ПОСУМНІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до сумні́ти. О. Нестор похнюпився і посумнів, слухаючи тої мови (Фр., VII, 1951, 49); Коли професор від’їхав і Аглая-Феліцітас переконалася, що його вже більше не побачить, вона посумніла (Коб.  Словник української мови в 11 томах
6. посумніти — Посумні́ти, -ні́ю, -єш гл. = посуміти. Надійшла осінь. На дворі посумніло.  Словник української мови Грінченка