посіпака
ПОСІПА́КА, и, ч. і ж., зневажл.
Прислужник, готовий допомагати в будь-яких діях, перев. ганебних; поплічник.
– І ходив як звір той лісовий, та не смів і словом перечити хазяїнові, бо він нахвалявся наслати на мене посіпак... (М. Коцюбинський);
Хитрує панський посіпака, приневолили, мовляв, його з людьми розправляться (К. Гордієнко);
Петро проклинав себе за необережність – дідок виявився фашистським посіпакою (П. Автомонов).
◇ (1) Канцеля́рський посіпа́ка, зневажл. – те саме, що Канцеля́рська душа́ (див. душа́).
Словник української мови (СУМ-20)