потемніти

ПОТЕМНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Док. до темні́ти 1.

Небо потемніло, заіскрилось зорями... (М. Коцюбинський);

Дубовий сволок прогнувся, потемнів від часу, але ще міцно тримає всю крівлю на своєму кряжистому хребті (О. Гончар);

Левко чогось аж потемнів за цю весну (М. Стельмах);

// Стати менш освітленим, повитися темрявою, мороком.

Сонце сідало; стіни потемніли; тілько на сволоці бігали та стрибали парості західного сонця (Панас Мирний);

На землю впала ніч – потемніли дороги (М. Зеров).

2. безос. Про настання сутінків, вечора, ночі.

Надворі вже зовсім потемніло (І. Нечуй-Левицький);

[Перший:] Щось потемніло наче? [Другий:] Вже ж бо вечір (Леся Українка);

Темінь почала залягати, вже десь зайшло сонце. Там, угорі, може, й золотяться ще останнім відблиском вершечки смерек, але тут уже зовсім потемніло (Г. Хоткевич).

3. Утратити яскравість, блиск; потьмяніти.

– Вона з першої години мене не злюбила .. Чогось мені в скриню напорошила... і золоті очіпки мої потемніли, і пояси червоні полиняли... (Марко Вовчок);

“Як потемніло злото... срібло як змінилось чисте...” (Леся Українка);

* Образно. [Хвора:] Хоч би я й вірила у ваш осяйний рай, Невже б моя любов від того потемніла? Тоді сказала б я, що я не варта раю... (Леся Українка);

// перен. Утратити принадність для кого-небудь.

Потемніла перед вами краса світова, полиняла її врода пишна, покрилася якимсь густим туманом та розкішна долина, серед якої ви недавно так раділи, такі любі почування гріли ваше серце (Панас Мирний).

4. перен. Стати похмурим, невеселим.

Вид Мотрин, й без того хмурий, ще дужче потемнів... (Панас Мирний);

У Федота з досади пересмикнулось і потемніло обличчя (І. Микитенко);

Гетьман потемнів від гніву (Я. Качура);

// Потьмяніти від гніву, хвилювання, болю тощо (про очі).

Корній стояв, опустивши руки, дивився на матір .. Очі йому потемніли і губи стиснуті були (Леся Українка);

Те хвилювання та напруження пробивалося в неї ледь помітною дзвінкістю голосу (який, однак, за хвилину-другу вирівнявся), блідістю змарнілого обличчя та ще хіба тим, що її волошкові очі тепер зовсім потемніли (В. Козаченко).

Значення в інших словниках

1. потемніти — потемні́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. потемніти — -ію, -ієш, док. 1》 Док. до темніти 1). || Стати менш освітленим, повитися темрявою, мороком. 2》 безос. Про настання сутінків, вечора, ночі. 3》 Утратити яскравість, блиск; потьмяніти. || перен. Утратити принадність для кого-небудь. 4》 перен.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потемніти — в оча́х жовті́є (жо́вкне, темні́є і т. ін.) / пожовті́ло (пожо́вкло, потемні́ло і т. ін.) кому, у кого і без додатка. Хто-небудь втрачає здатність нормально бачити, комусь стає погано від фізичного болю, втоми, хвилювання і т. ін.  Фразеологічний словник української мови
4. потемніти — НАХМУ́РИТИСЯ (стати похмурим, незадоволеним, сердитим), ПОХМУ́РИТИСЯ, НАСУ́ПИТИСЯ, СПОХМУРНІ́ТИ, ПОХМУРНІ́ТИ, ПОСУ́ПИТИСЯ, СХМУРНІ́ТИ рідше, НАСУ́МРИТИСЯ (НАСУ́РМИТИСЯ) розм., ПОТЕМНІ́ТИ підсил., НАСУРМА́ЧИТИСЯ підсил. розм., НАХМА́РИТИСЯ підсил. поет.  Словник синонімів української мови
5. потемніти — ПОТЕМНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. 1. Док. до темні́ти 1. Небо потемніло, заіскрилось зорями… (Коцюб., І, 1955, 240); Дубовий сволок прогнувся, потемнів від часу, але ще міцно тримає всю крівлю на своєму кряжистому хребті (Гончар, II, 1959, 144)...  Словник української мови в 11 томах
6. потемніти — Потемні́ти, -ні́ю, -єш гл. Потемнѣть. Калино-малино, чого потемніла? н. п.  Словник української мови Грінченка