потеплішати
ПОТЕПЛІ́ШАТИ, ає, док.
1. перев. безос. Стати теплішим (про погоду, клімат).
Надворі потеплішає, то й хата порозумнішає (прислів'я);
Надворі стихло й потеплішало; тихий вітер ледве шелестів сухим вишневим листом (І. Нечуй-Левицький);
Він обіцяв узяти мене з собою на паровоз, як потеплішає (Л. Смілянський);
Роса вже впала, ніч потеплішала, і він міг, не боячись, іти гуляти (В. Собко).
2. перен. Набрати привітнішого, лагіднішого, ласкавішого виразу, втратити суворість (перев. про очі, погляд і т. ін.).
– Яків?! Ви що тут поробляєте, хлопче? – спитав він здивовано; очі його потеплішали (І. Волошин);
– Увесь вік одбивався [рибалка] ним [веслом] од злиднів, бився з нуждою і навіть на коня стягнувся, – потеплішав погляд (М. Стельмах);
Обличчя Савченка несподівано потеплішало. Здавалось, ніби він згадав щось дуже хороше (В. Собко);
// Стати лагіднішим, ласкавішим.
Голос його потеплішав.
Словник української мови (СУМ-20)