потерть
ПО́ТЕРТЬ, і, ж., збірн.
Подрібнені тертям часточки чого-небудь.
Через усю казарму попід стіною стояли неприбрані поли; на полах валялась солома й потерть (І. Нечуй-Левицький);
– Коли коневі бракує солом'яної потерті, то нема що згадувати про овес... (С. Добровольський);
Годуємо [гусей] більше мішанками з таких кормів: вівсяна, просяна або гречана полова та потерть сіна бобових трав (з наук. літ.);
* Образно. Словесна потерть;
* У порівн. – Центральна рада що?! – гримів він. – Дмухнути – вона й розсиплеться, як потерть! (Л. Юхвід).
Словник української мови (СУМ-20)