потихо

ПОТИ́ХО, присл.

Тихо.

Тілько сови посідали Собі на коморі, Та хто зна що межи собов [собою] Потихо говоря [говорячи], Може, собі нагадують, Як колись-то було На волоській Буковині? (Ю. Федькович);

Моя мама потихо, аби батько не чув, намовляла мене, аби я не вчився і в цей спосіб вернувся назад додому (В. Стефаник);

Здоров'я моє поправляється. За два тижні певно вже хоч потихо, а ходитиму (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. потихо — поти́хо прислівник незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. потихо — присл., діал. Тихо.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потихо — ТИ́ХО, СЛА́БКО, СЛА́БО, НЕГО́ЛОСНО, НЕГУ́ЧНО, ГЛУ́ХО, ПРИГЛУ́ШЕНО, МО́ВЧКИ (без розмов, без співів); НИ́ШКОМ, НИ́ШКОМ-ТИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ розм., ЗНИ́ШКА розм., ТИХЦЕ́М розм.  Словник синонімів української мови
4. потихо — ПОТИ́ХО, присл., діал. Тихо. Тілько сови посідали Собі на коморі, Та хто зна що межи собов [собою] Потихо говоря [говорячи], Може, собі нагадують, Як колись-то було На волоській Буковині? (Федьк.  Словник української мови в 11 томах