потойбічний
ПОТОЙБІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Неземний, загробний.
Стародавні слов'яни вірили у загробне життя; тому в могилу з покійником або з урною, що містила його спалений прах, клали різні предмети, необхідні, за їх поглядами, померлому у потойбічному світі (з наук. літ.);
Говорять: десь там буде рай... Нащо нам потойбічний край? (О. Ющенко);
// у знач. ім. потойбі́чне, ного, с. Те, що пов'язане з неземним, загробним життям.
Писав я ці етюди під впливом творів Метерлінка, повно було в них символіки, містики, потойбічного... (О. Донченко);
// Чужий усьому житейському.
Великі страдницькі очі глянули на нього променистим потойбічним поглядом (З. Тулуб);
Йшла [Оксана] назустріч своїй смерті, якась уже потойбічна, невпізнанна і чужа (В. Кучер);
// Дивний, неприродний, наче з загробного світу.
В очах померлих назавжди відбилося видіння нічного лісу й щербленого потойбічного місяця (Ю. Яновський);
Ще з учорашнього вечора помітив [Саїд Алі], що й тут, як і в Чадаці – все старе, все якесь потойбічне (Іван Ле).
2. розм. Те саме, що протиле́жний 1.
Кагул закругляв береги, і вже виростали з води сірі схили потойбічних згірків (Ю. Смолич);
Хатина, де жила лікарка, стояла на горбку. Звідси відкривався широкий краєвид .. на потойбічні гори (А. Турчинська).
Словник української мови (СУМ-20)