потоншати
ПОТО́НШАТИ, аю, аєш.
Док. до то́ншати.
То людина схудне, а дерево не потоншає (Сл. Б. Грінченка);
– Заходь, почуєш, як твою землю там ділять. – Не слухай, бо сало потонша з досади (М. Коцюбинський);
[Коваль:] Що, буланий, чи чуєш ти далеку дорогу? Ач, як викохався, мов обточений! (Надіва на його вузду). Постривай, потоншаєш! (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)