Словник української мови у 20 томах

потрух

ПО́ТРУХ, у, ч.

1. перев. мн. Частина нутрощів тварини, перев. придатна для їди.

Оббілувавши оленів і потрух увесь повиймавши, Тут вирізають шматки соковиті, стромляють на рожна (М. Зеров);

Очищені і добре промиті потрухи (.. шлунок, серце, печінка) варять до готовності (з наук.-попул. літ.).

2. діал. Потерть.

Хазяїн підхвачував [сіно], розстеляв, прибивав вилами. А згори на дівчину потрух сіна сипався на голову, на голі плечі (А. Головко);

– Отак розбить копицю! Перем'яти на потрух. Ви її складали!.. (Ю. Мушкетик).

◇ (1) З потруха́ми (з по́трухом), зневажл. – з усім, що є; цілком, повністю.

– Та я тебе з потрухами продам (І. Цюпа);

– А ви, що Евруся згубили, Щоб ваш пропав собачий рід! Щоб ваші ж діти вас побили. Щоб з потрухом погиб [загинув] ваш плід! (І. Котляревський).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. потрух — по́трух іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  2. потрух — -у, ч. 1》 перев. мн.Частина нутрощів тварини, перев. придатна для їди. 2》 діал. Потерть.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. потрух — з потруха́ми (з по́трухом), зневажл. З усім, що є; цілком, повністю. — Та я тебе з потрухами продам (І. Цюпа); — А ви, що Евруся згубили, Щоб ваш пропав собачий рід! Щоб ваші ж діти вас побили. Щоб з потрухом погиб (загинув) ваш плід! (І. Котляревський).  Фразеологічний словник української мови
  4. потрух — НУ́ТРОЩІ мн. (внутрішні органи людини або тварин), СЕРЕ́ДИНА, НУТРО́ розм.; ТЕ́ЛЬБУХИ мн., ПО́ТРУХ (ПО́ТРОХ рідше) перев. мн., БАБЕ́ШКИ мн., діал., ПО́ДРІБ діал. (нутрощі вбитої тварини; зневажл. — про внутрішні органи людини); БЕ́БЕХИ мн., розм.  Словник синонімів української мови
  5. потрух — ПО́ТРУХ, у, ч. 1. перев. мн. Частина нутрощів тварини, перев. придатна для їди. Оббілувавши оленів і потрух увесь повиймавши, Тут вирізають шматки соковиті, стромляють на рожна (Зеров, Вибр., 1966, 227); Очищені і добре промиті потрухи (..  Словник української мови в 11 томах
  6. потрух — Потрух, -ху м. 1) Сѣно, солома стертая, труха. Черк. у. 2) мн. потрухи. Потроха. Маркев. 159.  Словник української мови Грінченка