потрух

ПО́ТРУХ, у, ч.

1. перев. мн. Частина нутрощів тварини, перев. придатна для їди.

Оббілувавши оленів і потрух увесь повиймавши, Тут вирізають шматки соковиті, стромляють на рожна (Зеров, Вибр., 1966, 227);

Очищені і добре промиті потрухи (..шлунок, серце, печінка) варять до готовності (Укр. страви, 1957, 93).

◊ З по́трухом (потруха́ми) — весь цілком, з усім, що є.

— А ви, що Евруся згубили, Щоб ваш пропав собачий рід! Щоб ваші ж діти вас побили. Щоб з потрухом погиб ваш плід! (Котл., І, 1952, 232);

— Та я тебе з потрухами продам (Цюпа, Краяни, 1971, 293).

2. діал. Потерть.

Хазяїн підхвачував [сіно], розстеляв, прибивав вилами. А згори на дівчину потрух сіна сипався на голову, на голі плечі (Головко, I, 1957, 231);

— Отак розбить копицю! Перем’яти на потрух. Ви її складали!.. (Мушк., День.., 1967, 28).

Значення в інших словниках

1. потрух — по́трух іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. потрух — -у, ч. 1》 перев. мн.Частина нутрощів тварини, перев. придатна для їди. 2》 діал. Потерть.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потрух — ПО́ТРУХ, у, ч. 1. перев. мн. Частина нутрощів тварини, перев. придатна для їди. Оббілувавши оленів і потрух увесь повиймавши, Тут вирізають шматки соковиті, стромляють на рожна (М. Зеров); Очищені і добре промиті потрухи (..  Словник української мови у 20 томах
4. потрух — з потруха́ми (з по́трухом), зневажл. З усім, що є; цілком, повністю. — Та я тебе з потрухами продам (І. Цюпа); — А ви, що Евруся згубили, Щоб ваш пропав собачий рід! Щоб ваші ж діти вас побили. Щоб з потрухом погиб (загинув) ваш плід! (І. Котляревський).  Фразеологічний словник української мови
5. потрух — НУ́ТРОЩІ мн. (внутрішні органи людини або тварин), СЕРЕ́ДИНА, НУТРО́ розм.; ТЕ́ЛЬБУХИ мн., ПО́ТРУХ (ПО́ТРОХ рідше) перев. мн., БАБЕ́ШКИ мн., діал., ПО́ДРІБ діал. (нутрощі вбитої тварини; зневажл. — про внутрішні органи людини); БЕ́БЕХИ мн., розм.  Словник синонімів української мови
6. потрух — Потрух, -ху м. 1) Сѣно, солома стертая, труха. Черк. у. 2) мн. потрухи. Потроха. Маркев. 159.  Словник української мови Грінченка