потріскувати
ПОТРІ́СКУВАТИ, ує, недок.
Видавати тріск час від часу, стиха.
Каганець, потріскуючи, мляво блимає на припічку, нерівно осяває хатину (М. Коцюбинський);
Час від часу дрова потріскували, бризкаючи снопами золотих іскор (С. Чорнобривець);
В лісі було тихо, під ногами листя шелестіло і час від часу зловісно потріскував хмиз (М. Томчаній);
// безос.
Поночі примикав [перевізник] потомленого човна. Послухавши, як об просмолені борти труться хвилі, розправляв широко груди, аж потріскувало (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)