потьмарювати
ПОТЬМА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПОТЬМА́РИ́ТИ, рю, риш, док., що.
1. Робити темним, неяскравим, тьмяним.
Щільно з усіх боків оплітали [хмарки] місяць, потьмаривши коло його срібне море (С. Васильченко);
// Вкривати поволокою (очі).
Дві прозорі краплі на мить потьмарили очі – такі ж сині, як синій Арал в безхмарний літній день (З. Тулуб);
* Образно. Враз душогублива рука Потьмарила нам світ, Де генієм трудівника Новий ростився цвіт (М. Рильський).
2. перен. Робити смутним, похмурим.
Кому я потьмари́в чи болем, чи журбою В його житті дні, роки чи хвилини, – Простіть мені (Б. Грінченко);
Тягар турбот потьмарив застарілі їхні обличчя, і незгода поселила смуток в їх душі (О. Довженко);
// Послабити позитивні емоції, зіпсувати радісний настрій.
Я був безмірно щасливий, і ніщо не могло потьмарити мого щастя (Ю. Збанацький).
3. у сполуч. зі сл. свідомість, розум і т. ін., перен. Позбавляти чіткості сприйняття; запаморочувати.
[Лицар:] Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила (Леся Українка);
Хвилювання потьмарило мозок (С. Голованівський).
◇ (1) Потьма́рити ро́зум (ум, мо́зок і т. ін.) чий, кому і без дод. – позбавити кого-небудь чіткості сприйняття, розуміння і т. ін.; запаморочити когось.
[Лицар:] Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила (Леся Українка);
Хвилювання потьмарило мозок, він [Харкевич] мало не зірвався і ледве встиг перехопитися за інший гак [на стіні] закляклою рукою (С. Голованівський).
Словник української мови (СУМ-20)