похитати

ПОХИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. кого, що і без прям. дод. Хитати якийсь час; хитнути кілька разів.

Вітер віє, повіває, Що гілками похитає, То жо́луді ті, мов град, Густо з конарів летять (І. Франко);

– Признавайсь, – каже суддя, – бери третину [грошей], а останні верни братам; а не вернеш, то ми й самі допитаємось; та ще й на шибениці похитаємо! (О. Стороженко).

2. що, перен., рідко. Те саме, що похитну́ти 2.

Його [Фейєрбаха] “hото hотіпі deus” [“людина людині бог”] зробило на мене великий вплив та похитало мої релігійні погляди (М. Коцюбинський);

Михайло Качан своїм бунтом похитав і зрушив з місця дикунські порядки, що вкорінились в отих непомітних хуторах (І. Микитенко).

Значення в інших словниках

1. похитати — похита́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. похитати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. і неперех. Хитати якийсь час; хитнути кілька разів. 2》 перех., перен., рідко. Те саме, що похитнути 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. похитати — ПОХИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. перех. і неперех. Хитати якийсь час; хитнути кілька разів. Вітер віє, повіває, Що гілками похитає, То жо́луді ті, мов град, Густо з конарів летять (Фр.  Словник української мови в 11 томах
4. похитати — Похита́ти, -та́ю, -єш гл. Пошатать, покачать.  Словник української мови Грінченка