похитнути
ПОХИТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що.
1. Однокр. до похита́ти 1.
Він, як в клітці пташку, Над вікном повісив пляшку, – І, як вітер похитне, Пляшка візьме та й кивне (Я. Щоголів);
Ти дорогу перейшла, Повні відра похитнула... (М. Рильський);
// безос.
“Прощай...” Вагони похитнуло, мов загриміло все кругом... (В. Сосюра).
2. перен. Позбавити сили, стійкості, надійності; ослабити.
Зрозуміло, що такий стан речей не міг не похитнути Тиховичевої віри в корисність такої боротьби (М. Коцюбинський);
Революція 1905 –1907 років похитнула підвалини царського самодержавства (з публіц. літ.);
Важкі умови заслання не похитнули волі Шевченка (з наук. літ.);
// Ви́кликати в когось сумніви, невпевненість у своїй правоті, правильності своїх дій, поглядів, переконань і т. ін.
Довго боровся Глушак з своїми сумнівами, підозрами .. Навіть сповіщення Ван-Ліна не до кінця похитнуло його (О. Довженко);
Коли, втікаючи од пильної роботи, Сонетні лінії вирізуєш ти потай.., – Нехай тебе тоді ані докір, ні сміх Не похитне в твоїй солодкій рівновазі (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)