похитнути
ПОХИТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Однокр. до похита́ти 1.
Він, як в клітці пташку, Над вікном повісив пляшку, — І, як вітер похитне, Пляшка візьме та й кивне (Щог., Поезії, 1958, 169);
Ти дорогу перейшла, Повні відра похитнула… (Рильський, II, 1960, 98);
// безос.
«Прощай…» Вагони похитнуло, мов загриміло все кругом… (Сос., II, 1958, 419).
2. перен. Позбавити сили, стійкості, надійності; ослабити.
Зрозуміло, що такий стан речей не міг не похитнути Тиховичевої віри в корисність такої боротьби (Коцюб., І, 1955, 224);
Революція 1905-1907 років похитнула підвалини царського самодержавства (50 р. Вел. Жовтн/ соц. рев., 1967, 6);
Важкі умови заслання не похитнули волі Шевченка (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 336);
// Ви́кликати в когось сумніви, невпевненість у своїй правоті, правильності своїх дій, поглядів, переконань і т. ін.
Довго боровся Глушак з своїми сумнівами, підозрами.. Навіть сповіщення Ван-Ліна не до кінця похитнуло його (Довж., І, 1958, 123);
Коли, втікаючи од пильної роботи, Сонетні лінії вирізуєш ти потай.., — Нехай тебе тоді ані докір, ні сміх Не похитне в твоїй солодкій рівновазі (Рильський, I, 1960, 253).
Словник української мови (СУМ-11)