похитувати

ПОХИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., кого, що і без прям. дод.

Хитати злегка або час від часу.

По той бік очерет стояв чорною стіною, стиха похитуючи червонуватою куницею, злегка шелестячи пожовклим листям (Панас Мирний);

Розповідає біду свою Щур, зітхає, журно головою похитує (С. Васильченко);

По кладці молодиця перейшла, Похитуючи відрами дзвінкими (М. Рильський);

Морська хвиля обхлюпала дубок, почала повертати його, похитувати (Ю. Яновський);

// безос.

Трамвай злегка похитувало, і в такт гуркоту коліс кожен пасажир снував свої думки (О. Донченко);

Оп'янів від їжі Данько. Сидів, і аж похитувало його (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. похитувати — похи́тувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. похитувати — див. хитати  Словник синонімів Вусика
3. похитувати — -ую, -уєш, недок., перех. і неперех. Хитати злегка або час від часу. || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. похитувати — ПОХИ́ТУВАТИ (хитати злегка або час від часу), ПОГО́ЙДУВАТИ, ВИХИ́ТУВАТИ розм.; КИВА́ТИ, ПРИХИ́ТУВАТИ розм. (ритмічно, перев. головою). Плечисті клени, посаджені ще за життя Дмитрового батька, зі смутком похитували оголеними вітами (О.  Словник синонімів української мови
5. похитувати — ПОХИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех. Хитати злегка або час від часу. По той бік очерет стояв чорною стіною, стиха похитуючи червонуватою куницею, злегка шелестячи пожовклим листям (Мирний, IV, 1955, 23); Розповідає біду свою Щур, зітхає...  Словник української мови в 11 томах
6. похитувати — Похитувати, -тую, -єш гл. Пошатытывать, покачивать. Сидить ворон над скалою, похитує головою. Лукаш. 134. Цокочуть жінки, похитуючи головами. Мир. ХРВ. 23.  Словник української мови Грінченка