похнюпа

ПОХНЮ́ПА, и, ч. і ж., розм.

Похмура, понура людина.

[Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (М. Кропивницький).

Значення в інших словниках

1. похнюпа — похню́па іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. похнюпа — -и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. похнюпа — ПОХНЮ́ПА, и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина. [Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (Кроп., II, 1958, 21).  Словник української мови в 11 томах
4. похнюпа — Похнюпа, -пи об. Человѣкъ, постоянно смотрящій въ землю, угрюмый.  Словник української мови Грінченка