похнюпа
ПОХНЮ́ПА, и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина.
[Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (Кроп., II, 1958, 21).
Словник української мови (СУМ-11)ПОХНЮ́ПА, и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина.
[Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (Кроп., II, 1958, 21).
Словник української мови (СУМ-11)