похнюпа —
-и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина.
Великий тлумачний словник сучасної мови
похнюпа —
ПОХНЮ́ПА, и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина. [Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (М. Кропивницький).
Словник української мови у 20 томах
похнюпа —
ПОХНЮ́ПА, и, ч. і ж., розм. Похмура, понура людина. [Ганна:] Чоловік у мене, він би й нічого собі, коли ж похнюпа: поскаржуся йому на свекруху, а він мовчить!.. (Кроп., II, 1958, 21).
Словник української мови в 11 томах
похнюпа —
Похнюпа, -пи об. Человѣкъ, постоянно смотрящій въ землю, угрюмый.
Словник української мови Грінченка