похнюплений
ПОХНЮ́ПЛЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. до похню́пити.
Він підняв вгору похнюплену голову (І. Нечуй-Левицький);
Весь час ходив [начальник складу] із похнюпленою головою, дивився в землю (Ю. Збанацький).
2. у знач. прикм. Який похнюпився, опустився, похилився додолу.
Тонкий ніс редактора виглядав похнюпленим (С. Журахович);
Задощило .. Дерева в саду стояли мокрі, похнюплені (М. Чабанівський).
3. у знач. прикм. Який похнюпився, похилив голову, спрямував погляд додолу.
Пріська, похнюплена та роздратована недавньою суперечкою з Мелашкою, сама сиділа у садочку (Л. Яновська);
Посеред вузенького двору стояла похнюплена черевата конячина (М. Олійник);
Схожий він був тепер на стару й похнюплену хижу птицю (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)