похнюплюватися
ПОХНЮ́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., рідко, ПОХНЮ́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. похню́пляться; док., розм.
1. Нахилятися, опускатися (про голову, ніс), спрямовуватися додолу (про очі, погляд).
Як глянув же я на себе в дзеркало, так батечки!.. Аж злякавсь, сам себе не пізнав, .. і рот кривий, і щоки позападали, і ніс похнюпивсь (О. Стороженко);
Голова Юрка вже похнюпилася, і замість відповіді з грудей його вирвався тільки тяжкий, стриманий видих (І. Рябокляч).
2. Нахиляти, спускати голову, спрямовувати погляд додолу (перев. від сорому, поганого настрою, смутку).
[Печариця:] Та от ви що́ шептали Євдокії Василівні?.. [Галя (похнюплюючись):] Зостарієтесь, кажу (Панас Мирний);
Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв за голову узявся, Не по йому ся річ була (І. Котляревський);
На східцях сидить парубок якийсь, похнюпивсь і не зворухнеться (А. Тесленко);
– А як у тебе справи в школі? – спитала вона .. – Погано, – похнюпившись, відповіла Леся (О. Іваненко);
* Образно. Над водою похнюпився очерет (О. Копиленко);
// перен. Піддаватися сумному настроєві, втрачати бадьорість.
Хлопи дуже похнюпились, а шляхтичі мов на дріжджах росли (І. Франко);
Похнюпився мій Мелешко, в'яне, осідає, аж жалко чоловіка робиться (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)