почесати
ПОЧЕСА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., кого, що і без прям. дод.
1. Чесати якийсь час.
2. розм. Те саме, що почу́хати.
І чиряк даремне не сяде, хіба почешеш (Номис).
3. перен. Швидко побігти або піти.
– А куди, руда? – кричить Грицько на овечку, що одрізнилась од отари й прожогом почесала з шляху до зеленого моріжку (Панас Мирний).
◇ (1) Почеса́ти бере́зовим ві́ником кого – побити, відшмагати кого-небудь різками.
– Он учора нахвалялись [пані], що як ще раз ви будете отак зачісані, то мене на конюшню одішлють. – А то ж задля чого? – зацікавившись, допитуюся я. – Щоб конюх Тришка березовим віником почесав (Панас Мирний);
(2) Почеса́ти спи́ну (ре́бра, пле́чі і т. ін.) кому, яку (які). – побити когось, завдати ударів комусь.
Життя вам дарують, за вашу ж вину Почешуть лиш гречно подлячу спину (М. Старицький);
Коли сверблять із вас у кого Чи спина, ребра, чи боки, Нащо просити вам чужого? Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)