починити
ПОЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що і без дод., заст.
1. Зробити, вчинити.
Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, Що з ляхами, із мостивими [панами], у Білій Церкві замирив (з думи);
// Заподіяти що-небудь.
[Ганна:] Чи я кому яке лихо в світі починила, Ой що мене лиха доля тяжко так побила? (М. Кропивницький).
2. Наслати на когось чари, заподіяти кому-небудь шкоду ворожінням.
Ой чи мила чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти – вечеронька мені не мила (з народної пісні);
– Таку, пане, натуру маю: аби побачив такого пана, як ви, зараз і чхати. Мабуть, якась вража відьма так мені починила, як ще маленьким був (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)