1. Словник української мови у 20 томах

починити

ПОЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що і без дод., заст.

1. Зробити, вчинити.

Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, Що з ляхами, із мостивими [панами], у Білій Церкві замирив (з думи);

// Заподіяти що-небудь.

[Ганна:] Чи я кому яке лихо в світі починила, Ой що мене лиха доля тяжко так побила? (М. Кропивницький).

2. Наслати на когось чари, заподіяти кому-небудь шкоду ворожінням.

Ой чи мила чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти – вечеронька мені не мила (з народної пісні);

– Таку, пане, натуру маю: аби побачив такого пана, як ви, зараз і чхати. Мабуть, якась вража відьма так мені починила, як ще маленьким був (Марко Вовчок).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. починити — почини́ти дієслово доконаного виду зробити рідко Орфографічний словник української мови
  2. починити — -чиню, -чиниш, док., перех., заст. 1》 Зробити, вчинити. || кому. Заподіяти що-небудь. 2》 кому. Наслати на когось чари, заподіяти кому-небудь шкоду ворожінням. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. починити — НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено?... Словник синонімів української мови
  4. починити — ПОЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех., заст. 1. Зробити, вчинити. Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, Що з ляхами, із мостивими [панами], у Білій Церкві замирив (Укр.. думи.., 1955, 117); // кому. Заподіяти що-небудь. Словник української мови в 11 томах
  5. починити — Почини́ти, -ню́, -ниш гл. Сдѣлать. Да що будем робити, що ми починимо? Лукаш. 30. Отаке то йому вража вдова починила. Федьк. Словник української мови Грінченка