пошарити
ПОША́РИТИ, рю, риш.
Док. до ша́рити.
Вломив [Кирило] хліба – чого ж би до хліба? Заглянув у мисник, пересунув горщичок, пошарив на лаві – нема нічого (А. Тесленко);
Інспектор скоренько пошарив у столі між паперами й витяг звідтіль якогось листа (С. Васильченко);
Військком пошарив по столу руками і, знайшовши якийсь папірець, пробіг його очима (Григорій Тютюнник);
Я кручусь по хаті, пошарила по всіх усюдах, нехай уже мене бог простить, заглянула й за образи – нема [ложки]! (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)