правнук
ПРА́ВНУК, а, ч.
1. Син внука або внучки.
Вони йдуть удвох до хати і заходять у подвір'я, правнук Данилко і прадід Данило (Ю. Яновський).
2. тільки мн. Діти внука або внучки.
– Було в мене сім синів і чотири дочки, деякі повмирали, а теперечки з онуками і правнуками – душ їх з двадцятеро буде (О. Стороженко).
3. Далекий нащадок.
[Неофіт-раб:] Хоч мій син, онук, найдальший правнук отого часу діжде, коли слово, ганебне слово “раб” із світа зникне (Леся Українка);
Мудрець, замріяний філософ До дальніх правнуків іде (П. Дорошко).
Словник української мови (СУМ-20)