православний
ПРАВОСЛА́ВНИЙ, а, е.
1. Стос. до православ'я.
– Іду служить богу і господарю у православне воїнство... (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ураз порвав [Андрій] із православною церквою, наплював на батюшку, пішов у штунду (Є. Кротевич).
2. Який сповідує православ'я.
– На якого біса здається такий гріховодник православному християнину? (П. Куліш);
Навряд чи він був ревним православним, хоч, як директор, вистоював усі вечірні й обідні в нашій домашній гімназіяльній церкві, а будучи ще інспектором, організував прощу залізницею до мощей Іоасафа в Білгород (Б. Антоненко-Давидович);
// у знач. ім. правосла́вний, ного, ч. Той, хто сповідує православ'я.
– Він давно вже чортяці душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний – усе однаково (П. Куліш);
Тіль[ки] де-де православні По углах стогнали Та стогнучи за батюшку Господа благали. Сміх і сльози! (Т. Шевченко);
[Хмельницький:] Між православних пустіть ви чутку, що ми йдемо з військом у сто тисяч (О. Корнійчук).
Словник української мови (СУМ-20)