прадід
ПРА́ДІД, а, ч.
1. Батько діда чи баби.
[Неріса:] Чим винен Меценат, що дід його чи, може, прадід з еллінами бився? (Леся Українка);
На стіні Висів триструнний інструмент.., Що прадід ще на ньому, певне, грав... (М. Рильський);
Прадід був чапаєвцем, Дід мій був хасанівцем, Батько мій – гвардієць в авіаполку (П. Воронько).
2. перев. мн. Люди минулих поколінь; предки.
Щасливий в світі той, хто так уміє жить, Як наші прадіди живали (Л. Боровиковський);
Тіні прадідів блукають, Тіні ходять по землі, Нам корогви розгортають, Нам дають свої шаблі (О. Олесь);
Він цілує землю вічну, кров'ю прадідів политу (О. Гуреїв).
◇ За діді́в-пра́дідів див. дід;
З ді́да-пра́діда (з ді́да й пра́діда, з діді́в і пра́дідів) <�З пре́дка, з ді́да> див. дід;
(1) З діді́в і пра́дідів (д) див. дід.
Словник української мови (СУМ-20)