празник
ПРА́ЗНИК, а, ч.
1. розм. Те саме, що свя́то¹.
[Семен:] Заробив ще більше, як торік: таки ні одного буденного дня не прогуляв, а іноді то й у празник робив, хай господь милосердний простить... (М. Кропивницький);
Раз був празник у громаді, з'їхалися гості раді, їли, пили, що було, і співали, аж гуло (О. Маковей);
У Петра жупанина, як він казав, хоч і давня, але носив її тільки в празник (Г. Косинка);
Аж тут враз! враз! похід робітничий. Чий же червоніший празник, як цей май? (П. Тичина);
* У порівн. Як великого празника, було жде вона звістки од свого сина (І. Нечуй-Левицький);
// перен. Подія або особа, що приносить комусь радість, насолоду, хороший настрій.
Сама собі [Солоха] якось спідницю вибійчану пошила. Боже! Який то для неї празник був (Панас Мирний);
– Невже ти забулась, яким колись празником був для тебе Іван? – А тепер гірше будня став, – спалахнула Марійка (М. Стельмах).
2. заст. День чи дні, певним чином відзначувані звичаєм або церквою.
А сьогодні, у такий великий празник, він ще більш молився, і на серці так йому було весело, як і усякому богобоязному (Г. Квітка-Основ'яненко);
Після провід через тиждень треба було справляти празник мироносиць (І. Нечуй-Левицький);
– Донедавна вона і в церковному хорі співала, – похвалився Цимбал. – На храмові празники навіть в інші села запрошували: голос, як дзвіночок! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)