пребагатий
ПРЕБАГА́ТИЙ, а, е, також у сполуч. зі сл. багатий, розм.
Дуже багатий.
Чоловік із пребагатим життєвим і мистецьким досвідом, Михайло Іванович [Донець] завжди бував у центрі розмов “біля каміна”, охоче співав для гостей, сипав жартами, – і в усьому іскрилась його багатогранна талановита вдача (М. Рильський);
Спочатку так: немов підкова в руках у тебе гнеться бідна, а потім раптом – мова! мова! Чужа – звучить мені, як рідна .. І позичаєш тую мову в свою, – чудову, пребагату (П. Тичина);
// у знач. ім. пребага́тий, того, ч. Дуже багата людина; великий багатій.
Зовуть його [Кармалюка] пани розбійним татем, А між людей то слава не лиха, – Заллє за шкуру сала пребагатим (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)