премудрість
ПРЕМУ́ДРІСТЬ, рості, ж.
1. тільки одн., заст., уроч. Глибока, надзвичайна мудрість.
Він завжди мав таку якусь внутрішню пошану до книжок і до тих, хто вміє ті книжки читати. Йому це здавалося верхом людської премудрості (Г. Хоткевич);
Я пішов до Відня, вчився там у книгах премудрості, у людей високої просвіти, шукав я правди – і не знайшов (Д. Мордовець);
Я уявляю собі заклопотаного автора. Він сидить біля столу, повний всілякої премудрості, знань і вражень (Ю. Яновський).
2. розм. Щось надзвичайно важке для сприймання, розуміння, засвоєння тощо.
І так мені хочеться бути разом з Вами .. Побачити, як Ви .. обходитесь без усякої книжкової премудрості (М. Коцюбинський);
Вона, моя маленька донька, ще не розуміється на складних проблемах людськості. Коли вона виросте.., можливо, тоді вона доскочить таких премудростей (Олесь Досвітній);
У самій казармі в одному з приміщень якийсь підрозділ розташувався на заняттях “словесністю”. Саранчук трохи постояв, послухав і одійшов. “Е, ні, досить з мене цієї премудрості! Поїду додому, а там видно буде” (А. Головко);
// чого і без дод., жарт. Уміння робити, здійснювати що-небудь; добре знання якоїсь справи.
[Храпко:] Спершу треба братись за невеличкі діла, потім – за більші, а там ще за більші, та так – потроху та помалу – дивись – не зчуєтесь, коли і всю премудрість посядете (Панас Мирний);
Премудрості риболовецької справи дід Галактіон, напевне, позичив у свого діда (О. Донченко);
Ополченці без відриву від виробництва оволодівали всіма премудростями військової справи (з публіц. літ.);
// ірон. Щось нескладне, нехитромудре, здійснення чого не потребує значних зусиль.
Раптом почув [Багрич] іржання коня. Не стямився, як відповів таким самим – дзвінким і протяжним – звуком. Цієї премудрості навчився в дитинстві, у батьківській кузні (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)