преподобіє
ПРЕПОДО́БІЄ, я, с.
1. рел., заст. Святість, праведність.
2. у сполуч. із займ. його, їх, ваше, церк. Титулування священика.
“Ваше преподобіє, вельмишановний отче Никоне, – писав колишній друг бурсак Павло до свого приятеля благочинного. – Маю невеличке до тебе прохання” (Я. Качура);
– Чого ж ти мовчиш? – Не пам'ятаю, ваше преподобіє.., – угледівши папірця, раптом знову до смерті перелякався Левухін (Ю. Хорунжий).
Словник української мови (СУМ-20)